Василь Масюк Адвокат. Сімейство · Василь Масюк

28.07.2026 · 8 хв читання · Розбір практики

Розбір практики →

Чому позов про скасування усиновлення програється ще до подання

▶ Коротко — на відео

Коротко про головне: чому суд читає теку документів усиновлювача проти нього — і чим ризикує той, хто подає такий позов.

Дивитися на YouTube →

До мене регулярно звертаються — або з проханням проаналізувати матеріали вже програної справи, або з питанням «чи є шанс» ще до подання позову — усиновлювачі, які хочуть скасувати усиновлення. Історії різні, але сценарій майже завжди той самий, і саме ця повторюваність змусила мене сісти й виписати те, що я бачу.

Сценарій виглядає так. Дитину усиновили в дошкільному віці. Кілька років — нормальне сімейне життя. Потім, ближче до дванадцяти-тринадцяти, все ламається: втечі з дому, крадіжки вдома й поза домом, алкоголь, агресія, облік у ювенальній превенції. У частині справ — заяви до поліції про домашнє насильство, подані самими усиновлювачами щодо дитини. Психіатричні діагнози. Реабілітаційні центри, які пишуть, що методи роботи результату не дають і що перебування дитини в колективі створює загрозу іншим дітям.

І от люди, які кілька років жили в цьому, приходять із питанням: як скасувати усиновлення.

Я не читаю мораль. Я показую матеріали інших справ і пояснюю, чому позов, який здається очевидним, майже напевно програний — і чому програний він буде ще до того, як його подадуть.

Нижче — три речі, які я бачу в цих матеріалах постійно.

Пастка перша: старанність працює проти вас

Це найконтрінтуїтивніше, що є в цій категорії справ.

Клієнти приносять теки документів: звернення до психологів, висновки психіатрів, листування зі школою, заяви до служби у справах дітей, довідки з реабілітаційного центру, заяви до поліції. Логіка зрозуміла: ми довели, що зробили все.

А суд читає ці самі документи інакше. У рішеннях, які я аналізував, формулювання зводиться до одного: наведене не свідчить про вичерпання всіх можливостей налагодження контакту з дитиною і корекції її поведінки.

Зверніть увагу на конструкцію. «Вичерпання всіх можливостей» — це категорія без нижньої межі. Хоч скільки заходів ви задокументуєте, завжди залишиться той, якого не було: інший спеціаліст, інша методика, ще один курс терапії, ще одна спроба. Довести вичерпність логічно неможливо — це вимога довести відсутність, і сама її конструкція робить позивача заздалегідь програшною стороною.

Парадокс у тому, що чим товща тека, тим виразніше видно, скільки всього відбувалося в родині, — і тим легше суду дійти висновку, що конфлікт має тривалу історію всередині сім’ї.

Пастка друга: час, прожитий разом, обертається проти усиновлювача

Пункт 3 частини першої статті 238 СК дозволяє скасувати усиновлення, якщо стосунки склалися незалежно від волі усиновлювача.

У рішеннях це читається так: дитина прожила у вашій сім’ї вісім років, характер і поведінкові установки формувалися саме в цей період, отже конфлікт не можна вважати таким, що виник незалежно від вашої волі.

Тепер продумаймо цю логіку до кінця. Чим раніше ви усиновили дитину і чим довше вона з вами прожила — тим міцніша презумпція, що все, що з нею відбувається, сформовано у вашій сім’ї. А оскільки більшість усиновлень — це діти дошкільного віку, а криза настає в підлітковому, то між цими двома точками завжди буде вісім-десять років спільного життя.

Виходить, що норма, написана для випадків, коли стосунки не склалися не з вини усиновлювача, практично недосяжна саме для тієї категорії, для якої вона й писалася. Досяжною вона залишається хіба що для тих, хто усиновив підлітка рік чи два тому.

Це моя оцінка, і я усвідомлюю, що вона критична. Але я не бачу способу прочитати ці рішення інакше.

Пастка третя: діагноз, який залишається непоміченим

Третє спостереження стосується вже не суду, а того, як формулюють позов.

У матеріалах, які мені дають на аналіз, я регулярно бачу медичні документи з діагнозами на кшталт психічного розладу внаслідок раннього ураження головного мозку, змішаного специфічного розладу розвитку, асоціального розладу поведінки. «Раннє ураження» означає, що стан існував задовго до усиновлення.

І при цьому позов подано з пункту 3 — «стосунки, що склалися незалежно від волі». Тобто з підстави, де треба доводити невловиму «вичерпність заходів».

Хоча в статті 238 СК є пункт 2: дитина страждає на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про яку усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення. Це принципово інший предмет доказування — не оціночна поведінкова категорія, а медичний факт, який встановлюється судово-психіатричною експертизою: чи існував розлад на момент усиновлення, чи є він тяжким, чи повідомляли про нього усиновлювачів.

Ще одна деталь, яку бачу постійно: коли підставу пункту 2 нарешті згадують — це відбувається в апеляційній скарзі. Пізно. Суд не виходить за межі підстав позову, і в апеляції, а тим більше в касації, ця карта вже не грає.

Тому питання, яке я ставлю першим, коли беру матеріали на аналіз: чи є медичні документи про стан дитини до усиновлення і що саме повідомляли усиновлювачам при передачі дитини в сім’ю.

Що каже Верховний Суд — і як я це використовую

Практика тут стала і, на мою думку, свідомо консервативна.

Постанова ВС від 25.04.2019 у справі № 381/4827/17 — скасування усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини; позивач має довести, що стосунки склалися незалежно від його волі. Обставини, які залежать від поведінки самого усиновлювача, підставою бути не можуть.

Постанова ВС від 27.10.2021 у справі № 204/586/20 — завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних і гармонійних умов життя дитини, тому стабільними мають бути й самі відносини; припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину.

Постанова ВС від 14.04.2022 у справі № 343/1092/20 — основна причина скасування, невідповідність усиновлення інтересам дитини, охоплює обставини як винного, так і невинного характеру з боку усиновлювача.

Остання позиція виглядає як відкриті двері. На практиці вона такою не є — і показує це наступна справа, яку я вважаю обов’язковою до прочитання перед подачею будь-якого такого позову.

Справа, яку я показую клієнту на першій зустрічі

Постанова ВС від 23.06.2022 у справі № 175/1713/20.

Фабула майже дзеркальна: усиновлювачі просили скасувати усиновлення через вади характеру та неадекватну поведінку дитини. У скасуванні відмовлено — суд врахував, що про особливості поведінки знали ще до усиновлення, а після погіршення відносин своєчасно до фахівців не звернулися.

Але суттєве не це. Орган опіки подав зустрічний позов, і усиновлювачів позбавили батьківських прав зі стягненням аліментів.

Тобто позов, поданий, щоб припинити правовий зв’язок і звільнитися від обов’язків, дав протилежний результат: зв’язок збережено в найгіршій можливій конфігурації — обов’язки без прав, плюс оцінка поведінки усиновлювачів у судовому рішенні.

Це я вважаю за обов’язок сказати клієнту до подання позову, а не після. Позов у цій категорії — не нейтральна дія з можливим результатом «відмовили, залишилось як було». Він може змінити становище на гірше.

Окремо звертаю увагу: в описаній справі зустрічний позов подав саме орган опіки. У справах, які я бачив, орган опіки нерідко спочатку підтримує усиновлювачів і навіть надає висновок про доцільність скасування. Це створює оманливе відчуття безпеки. Позиція органу може змінитися — зокрема після того, як суд у рішенні зафіксує, що батьки «не вичерпали всіх можливостей».

Що з цього випливає практично

Висновок органу опіки не вирішує справу. Навіть визнання позову відповідачами і висновок про доцільність скасування не зобов’язують суд погодитися. Суд має мотивувати відхилення такого висновку — і саме тут виникає єдиний реальний простір для оскарження, бо це вже питання процесуальне, а не оцінка доказів.

Касація майже нічого не змінює. Спір про вичерпність заходів і про «незалежність від волі» — це спір про оцінку доказів, а стаття 400 ЦПК таку переоцінку касаційному суду забороняє. Реалістично оскаржувати можна лише процесуальні дефекти: невмотивоване відхилення висновку органу опіки, відсутність оцінки медичних доказів, самостійну кваліфікацію судом стану дитини як «підліткової кризи» без експертизи.

Часто справжня мета досяжна без скасування усиновлення. Коли розбираєш із клієнтом, чого він хоче насправді, з’ясовується: не «позбутися дитини», а припинити ситуацію, у якій родина живе в постійній небезпеці й безсиллі. Для цього існують інструменти, що не руйнують правовий статус дитини: влаштування до спеціалізованого закладу з цілодобовим перебуванням, стаціонарне лікування з подальшим психіатричним супроводом, тимчасове влаштування за участю служби у справах дітей. Вони не дають правового розриву — але вирішують те, що болить, і не створюють ризику зустрічного позову.

Те, про що не пишуть у рішеннях

Позиція судів логічна: дитина, яку одного разу вже залишили біологічні батьки, не повинна пережити це вдруге. Якби усиновлення можна було скасувати через важкий підлітковий вік, інститут утратив би сенс. Я з цією логікою не сперечаюся.

Але в цих справах є те, чого не видно з мотивувальних частин. До суду люди приходять не тому, що розлюбили. Вони приходять тоді, коли вичерпалися — і коли виявилося, що більше нікуди йти. Держава дала їм дитину з наслідками раннього органічного ураження мозку, часто без повної інформації про це, і не дала жодного працюючого механізму підтримки далі: ні спеціалізованого супроводу, ні реальної можливості влаштувати дитину до профільного закладу, ні кризової допомоги родині.

І тоді єдиним вікном, куди можна постукати, залишається суд. А суд у цій конструкції не може дати нічого, крім відмови, — бо він і не мав би бути тим органом, який вирішує такі питання.

Тому, як на мене, справжня проблема тут не судова, а системна: ми зробили усиновлення юридично незворотним, не побудувавши поруч системи підтримки усиновлювачів. І доки цього немає, такі позови подаватимуть далі — і далі програватимуть.


Якщо ви зараз у цій ситуації. Перше, що має сенс зробити, — не подати позов, а розібрати матеріали: які медичні документи є про стан дитини до усиновлення, що саме повідомляли вам при передачі дитини в сім’ю, яка підстава статті 238 СК тут узагалі ваша і чи є ризик зустрічного позову. Такий розбір я роблю письмово — подивіться формат «Другого читання» або просто напишіть мені.

Про саму процедуру усиновлення — сторінка про усиновлення. Про те, чим закінчився зустрічний позов у справі вище, — позбавлення батьківських прав.

Потрібна допомога саме у вашій ситуації?
Дивіться напрям «Усиновлення» — перша консультація безкоштовна.

Читайте далі

✦ Несподівано, але цікаво Обшук, якого не мало бути: історія однієї кримінальної справи Наступна стаття: «Він же ще при пам'яті»: анатомія рішення, яке родини відкладають найдовше

Перший крок — безкоштовно

Розкажіть свою ситуацію. За 15 хвилин ви знатимете, які у вас варіанти і що робити далі.

Дізнатися свій варіант

Залиште контакт — адвокат зв'яжеться протягом робочого дня і поясить ваш варіант.

Без зобов'язань. Натискаючи кнопку, ви погоджуєтесь на обробку контактних даних згідно з політикою конфіденційності. Дані нікому не передаються.