22.07.2026 · 6 хв читання · Право
Право →Ми запитали садок і лікарню, чи приходив батько. Обидві відповіді були порожні
Ми надіслали два адвокатські запити. Один — у дитячий садок, другий — у поліклініку. Питання були прості: чи приходив батько, чи забирав дитину, чи цікавився її успіхами, чи звертався до лікаря.
Обидві відповіді прийшли порожніми.
Жодного разу не забирав. Жодного разу не цікавився. До лікаря не звертався — декларацію підписано з матір’ю.
І саме ця порожнеча стала головним доказом у справі. Розповім, як це працює.
Пастка, у якій опиняється кожна така мати
Дівчинка народилася 2019 року. Батьки жили разом, але шлюб не реєстрували. Після пологів батько пішов — і зник. Не спілкувався, не приходив, не утримував. Мати перешкод не чинила: він просто не з’являвся.
Далі — типова ситуація. Дитина росте з матір’ю, батько існує лише в графі свідоцтва. Але поки він там записаний, у нього залишаються права: без його згоди складніше вивезти дитину за кордон, неможливе усиновлення новим чоловіком, ускладнюються медичні й освітні рішення. Людини немає — а її підпис потрібен.
Мати звернулася до нас саме з цим: не «покарати», а закрити юридичну діру, щоб мати змогу оперативно вирішувати за власну дитину.
І тут з’являється проблема, яку не видно збоку.
Найважче — довести те, чого не було
Стаття 164 Сімейного кодексу дозволяє позбавити батьківських прав, якщо батько ухиляється від виконання обов’язків по вихованню. Звучить просто. Але доводити це має позивач (ст. 81 ЦПК). А ще суд вимагає довести не просто відсутність, а свідоме, винне нехтування обов’язками.
Спробуйте на секунду поставити себе на місце матері. Як довести, що людина роками не приходила? Не існує довідки «не приходив». Немає документа, що фіксує тишу. Свідчення подруг суд слухає, але це «слова проти слів».
Верховний Суд у справі № 466/9380/17 розписав, що саме означає ухилення: не забезпечує харчування й лікування, не спілкується в потрібному обсязі, не цікавиться внутрішнім світом дитини, не створює умов для освіти. Гарний перелік. Але кожен його пункт треба чимось підтвердити.
Ось у цьому й полягав справжній противник у справі. Не чоловік — порожнеча, яку треба задокументувати.
Ми пішли туди, де турбота лишає сліди
Рішення виявилося простим, коли перевернути питання.
Не «чим довести, що він не приходив», а: де саме турботливий батько неминуче лишив би слід — і чи є він там?
Батько, який бере участь у житті дитини, обов’язково з’являється у двох місцях: там, де дитина вчиться, і там, де її лікують. Він забирає із садка. Питає виховательку, як минув день. Приводить до лікаря. Оформлює лікарняний. Підписує декларацію з сімейним лікарем.
Тож ми скористалися правом адвоката на запит (ст. 24 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») і надіслали два звернення.
У дитячий садок: чи відвідує дитина заклад, чи приходив батько з питаннями виховання, чи приводив і забирав дитину, чи цікавився її успіхами — і хто це робив натомість.
У заклад первинної медичної допомоги: чи лікувалася дитина, хто з батьків доглядав і звертався до лікарів, чи цікавився батько станом здоров’я, чи оформлював лікарняні по догляду.
Відповіді прийшли за тиждень. Садок: батько жодного разу не цікавився успіхами дитини і жодного разу не забирав її після занять. Поліклініка: інформація про звернення батька щодо лікування дитини відсутня, декларацію укладено з матір’ю.
Це і є те, що я називаю доказом порожнечею. Ви не доводите відсутність словами — ви показуєте офіційні документи з тих місць, де слід мав бути обов’язково, і демонструєте, що його там немає. Тиша, підтверджена установами, звучить у суді значно голосніше за емоції.
Без органу опіки справи не існує
Друга обов’язкова опора — висновок органу опіки та піклування. Це не формальність: частина 4 статті 19 СК прямо вимагає його участі у таких спорах.
Виконком міської ради обстежив умови і затвердив висновок: дитина проживає з матір’ю, яка самостійно займається вихованням і утриманням, а батько фактично самоусунувся — не цікавиться життям, здоров’ям і матеріальним становищем дитини, не бере участі у вихованні й навчанні, фінансово не підтримує. Висновок: позбавлення доцільне.
Коли позиція матері, документи установ і висновок опіки говорять одне й те саме — справа перестає бути «словом проти слова».
Два роки кіл, і жодне з них не про суть
Позов подали в серпні 2023-го. Рішення суд ухвалив у вересні 2025-го.
Два роки. І майже нічого з цього часу не пішло на спір по суті — бо спору не було. Час з’їли процесуальні кола: справу передали за підсудністю до іншого суду; заяву залишали без руху для усунення недоліків; потім довелося замінювати третю особу, бо орган опіки реорганізували — і суд повернувся з розгляду по суті назад у підготовче провадження; далі чекали затвердження висновку опіки.
Це та частина, про яку рідко попереджають. У справах про позбавлення прав ви воюєте не стільки з відповідачем, скільки з інерцією процедури. І саме тому важливо, щоб доказова база була зібрана ще до подання позову — інакше до цих двох років додасться ще стільки ж.
Він не прийшов навіть заперечити
Відповідач не з’явився жодного разу. Не подав відзиву. Не написав нічого. Суд визнав повідомлення належним і розглянув справу заочно (ст. 280 ЦПК).
І ось тут ховається найтонший момент усієї справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» прямо зазначив: сам факт того, що батько заперечує проти позову про позбавлення його прав, може свідчити про його інтерес до дитини.
Вдумайтесь у це. Прийти в суд і сказати «я не згоден, я хочу бути батьком» — уже було б аргументом на його користь. Найдешевший спосіб показати інтерес: просто з’явитися.
Він не зробив навіть цього. Його мовчання в суді стало останнім, завершальним доказом тієї самої байдужості, яку ми доводили запитами.
Що вирішив суд
Позов задоволено повністю: батька позбавлено батьківських прав щодо доньки, з нього стягнуто судовий збір на користь матері. Рішення набрало законної сили.
Для дитини це означає, що зникла залежність від підпису людини, якої немає в її житті: спрощується виїзд, стає можливим усиновлення, мати може самостійно й швидко ухвалювати рішення про лікування та навчання.
Одну річ варто сказати чесно, бо про неї часто питають: позбавлення прав не звільняє від обов’язку утримувати дитину. Права батько втрачає — аліменти лишаються. Це не спосіб «списати» борг, це спосіб захистити дитину.
Кому це стосується
Якщо ви впізнали свою ситуацію — вона звучить приблизно так:
- ви виховуєте дитину самі, а другий із батьків зник роками тому;
- ви не чинили перешкод — він просто не приходить;
- вам відмовляють або ускладнюють виїзд, усиновлення, медичні рішення;
- і головне: ви впевнені, що «доказів у мене немає».
Останній пункт — найпоширеніша причина, чому люди не починають. А доказів зазвичай більше, ніж здається. Просто вони лежать не у вас удома, а в садку, школі, поліклініці — і дістати їх можна адвокатським запитом.
Турбота завжди лишає сліди: підписи, записи, декларації, людей, які пам’ятають. Байдужість не лишає нічого — і саме ця порожнеча стає доказом, якщо знати, де її зафіксувати.
Питання, яке варто поставити собі сьогодні: якщо завтра вам знадобиться підпис людини, яка зникла з життя вашої дитини, — ви знаєте, де шукатимете докази того, що її не було?
Якщо це про вас — опишіть ситуацію. Скажу прямо, чи є підстави, які докази реально зібрати і скільки це займе. Перша консультація безкоштовна.
Дивіться напрям «Позбавлення батьківських прав» — перша консультація безкоштовна.